20 червня відбулася презентація-обговорення «Забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб в Україні», організована Черкаським правозахисним центром за підтримки Міжнародного фонду відродження. Експерти обговорили стан житлової політики для ВПО та шляхи вирішення системних проблем.
З початку повномасштабного вторгнення Росії понад 4,6 мільйонів українців стали внутрішньо переміщеними особами. Більшість із них досі не має постійного житла та змушена проживати в місцях компактного поселення, які часто не відповідають елементарним нормам. Понад 1,2-1,3 мільйона українських сімей втратили житло через війну — це не лише ВПО, а й мешканці зруйнованих міст і селищ.
За оцінками Світового банку, для відновлення зруйнованого та пошкодженого житлового фонду в Україні потрібно щонайменше 86 мільярдів доларів. Через систему «Дія» громадяни подали понад 850 тисяч заявок про пошкодження житла, що складає понад 60 мільйонів квадратних метрів. Для порівняння: до війни Україна щорічно вводила в експлуатацію лише 9-10 мільйонів квадратних метрів житла.
— Росія за три роки війни зруйнувала те, що ми будували щонайменше 6 років, — зазначила Олена Шуляк, голова комітету Верховної Ради з питань організації держвлади та місцевого самоврядування.
За даними дослідження Черкаського правозахисного центру, яке охопило 721 громаду України станом на жовтень 2024 року, ситуація з забезпеченням ВПО житлом критична. Дмитро Науменко, експерт проекту, наголошує: з понад 4,3 мільйона людей, які потребують житла, лише 35 отримали соціальне житло від місцевих громад.
— Тільки 35 приміщень було надано для внутрішньо переміщених осіб з усіх громад, які надали відповідь. Можемо розуміти, наскільки це низький показник і наскільки ця цифра не покриває величезних потреб, — зазначив експерт.
Причини такого становища криються не лише в браку коштів. Соціальне житло і до війни перебувало в занепаді, а війна ще більше скоротила і без того мізерний житловий фонд. Крім того, багато громад просто не мають інституційної спроможності для ефективного управління житловими програмами. Відсутність стратегічного планування та координації між різними рівнями влади призводить до того, що навіть наявні ресурси використовуються неефективно. Ця ситуація демонструє глибокий системний провал у забезпеченні основних соціальних потреб громадян.
Провали на місцевому рівні
Тарас Щербатюк, голова громадської організації «Черкаський правозахисний центр», розповів про роботу з переселенцями у п’яти областях України. З 2014 року до правозахисних організацій звернулося понад 10 тисяч осіб, і більшість питань стосувалася саме житла.
— Ми бачили, як людей поселяють у місця компактного поселення, які взагалі не відповідають гідним умовам для життя. Це нежитлові приміщення в які поселяти людей заборонено законом, — підкреслив Тарас Щербатюк.
Реалізацію постанов уряду від 29 квітня 2022 р. №495 та від 1 вересня 2023 р. №930, якими передбачено порядок створення фондів тимчасового житла та функціонування місць для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб провалено. На рівні громад немає системної роботи зі створення фондів тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб, а місця для тимчасового проживання не відповідають елементарним базовим умовам для життя.
Багато представників місцевої влади сприймають ВПО як тимчасову проблему, яка має вирішитися сама собою після закінчення війни. Такий підхід призводить до того, що люди роками живуть у жахливих умовах — у підвалах, недобудовах, непристосованих для життя приміщеннях. Це створює додаткові соціальні напруження в громадах та підриває довіру людей до державних інституцій.
Дмитро Науменко, юрист громадської організації “МАРТ” також звернув увагу на проблему з відсутністю прийнятих локальних нормативних актів, якими регламентується порядок постановки на чергу на отримання житла.
Половина громад не знає, що таке житловий фонд
Аліна Москаленко, директорка Інституту житла, представила шокуючі результати дослідження — критичний розрив між потребами людей і можливостями громад відповісти на них.
— Більшість громад України не змогли відповісти нам на просте питання: скільки житла перебуває в комунальній формі власності в цій громаді, — зазначила експертка.
З 710 громад, з якими Інститут житла мав постійну комунікацію, половині довелося пояснювати в телефонному режимі базові поняття: що таке комунальна власність, житловий фонд, як його обліковувати.
Згідно з дослідженням, половина громад визнала відсутність технічних знань і персоналу для реалізації житлових проєктів. У 58% органів місцевого самоврядування всіма питаннями житла займається одна-дві особи. 84% громад зазначили про відсутність стабільного фінансування.
В результаті місцеві громади опинилися неготовими до масштабних викликів, які поставила перед ними війна. Відсутність базових знань про управління житловим фондом означає, що навіть за наявності коштів громади не зможуть ефективно їх використати.
Модульні містечка: тимчасове стало постійним
Особливо болючою є проблема так званого кризового житла — модульних містечок, які мали стати короткостроковим рішенням. На практиці люди живуть у них роками.
— У Чернігівській області є модульні містечка, в яких люди вже живуть по три роки, хоча коли їх туди заселяли, міністри запевняли, що це максимум буде рік проживання, — розповідає Дмитро Науменко.
Умови в таких містечках часто нестерпні — влітку і взимку там дуже складно жити. Деякі модульні містечка взагалі жодного дня не функціонували, оскільки люди відмовляються там мешкати.
Головні проблеми модульних містечок полягають у їхній неадаптованості до українського клімату. Влітку температура всередині може сягати 40 градусів, а взимку опалювальні системи не справляються з морозами. Відсутність нормальної звукоізоляції перетворює життя в такому поселенні на постійний стрес.
Серйозним викликом стала фінансова стійкість таких об’єктів. Модульні містечка стають фінансовим тягарем для громад, оскільки весь тягар їх утримання лягає на місцеві бюджети. Комунальні послуги, ремонт, охорона — все це коштує значних коштів, які громади часто не мають.
Проблему поглиблює психологічний аспект — люди не сприймають модульні містечка як дім, що створює додаткові соціальні напруження. Відсутність приватності, обмеженість простору, неможливість створити затишок впливають на психічне здоров’я мешканців, особливо дітей.
Недоступність житла
Навіть для тих, хто має кошти, придбання власного житла стало недосяжною мрією. Аліна Москаленко (директорка Інституту житла) навела вражаючі цифри: щоб придбати квартиру в Києві, пересічний громадянин має відкладати всю зарплату впродовж 11 років. У Дніпрі — 7 років. При цьому ціни на нерухомість під час війни не знизилися, а навпаки — зросли в кілька разів.
— За програмою пільгового іпотечного кредитування під 3% у 2024 році забезпечили житлом лише 500 сімей. Якщо рухатимемося такими темпами, то забезпечити всіх українців житлом зможемо через 1400 років, — підрахувала Аліна Москаленко.
Програма «Є оселя» надала кредити на суму понад 28 мільярдів гривень, але найбільша частка (52%) припадає на військовослужбовців. ВПО отримали лише 566 кредитів.
Ситуація ускладнюється тим, що війна спричинила не зниження, а навпаки — зростання цін на нерухомість у відносно безпечних регіонах. Попит значно перевищує пропозицію, особливо в західних областях України, куди масово переселились люди зі сходу та півдня.
Особливо критичною є ситуація з орендним ринком. Народний депутат Віталій Войцехівський зазначив провал урядової програми субсидіювання оренди житла: «Якщо кілька десятків договорів укладено на всю Україну, то мені здається, що це провальний проєкт». При цьому 90-95% переселенців орендують житло неофіційно, що робить їх беззахисними перед свавіллям орендодавців.
Експерти підкреслюють, що проблема не доступності житла має системний характер і потребує не лише фінансових рішень, а й кардинальної зміни підходів до житлової політики. Без розвитку доступного орендного житла та соціальних програм мільйони українців залишаться без перспектив на власне житло.
Законодавчі ініціативи
Олена Шуляк, голова Комітету ВРУ з питань організації держвлади, зазначила, що парламент працює над кількома ключовими законопроєктами у сфері житлової політики. Найважливіший — законопроєкт №12377 «Про основні засади житлової політики», який має замінити застарілий Житловий кодекс 1983 року.
— Ми руйнуємо застарілу радянську схему і беремо на себе зобов’язання запровадити нові підходи у формуванні житлової політики, — пояснила Олена Шуляк.
Однак народний депутат Віталій Войцехівський визнав затримки, але визначив актуальність потреби як питання номер один: «На жаль, ми вибилися з графіка, але сподіваюся, на наступному пленарному тижні ми до цього законопроекту все-таки підійдемо».
Серед планів до 2027 року:
- Виділення 650 мільйонів євро на програму «єВідновлення»
- 450 мільйонів євро для ВПО, захисників України та сімей загиблих
- Створення фонду соціального житла
- Запровадження єдиної державної аналітичної житлової системи
Проблема полягає в тому, що діючий житловий кодекс 1983 року просто не містить таких понять, як соціальна оренда чи житловий фонд комунальної форми власності. Законодавство не встигає за реаліями сьогодення, особливо в умовах воєнного часу.
Експерти наголошують на необхідності не лише прийняття нового закону, а й розробки першої в Україні державної житлової стратегії за підтримки Світового банку та Європейської комісії. Ця стратегія має визначити довгострокові цілі та механізми їх досягнення.
Важливим елементом законодавчих змін має стати закон 4080 про інвентаризацію житла. Тарас Щербатюк наголосив на необхідності якісного проведення такої інвентаризації:
— В Україні маса є житла, яке можна невеликими фінансовими зусиллями переобладнати в окремі квартири. Не модульні містечка, а окреме житло.
Він також закликав включити до комісій з інвентаризації представників громадянського суспільства та міжнародних донорів, оскільки наразі громадськість там не представлена, що може призвести до зловживань та неефективного використання ресурсів.
Паралельно з роботою над основним законом триває розробка підзаконних актів, які мають врегулювати конкретні механізми надання житла, створення черг, критерії відбору отримувачів допомоги. Без цих документів навіть найкращі закони залишатимуться декларативними.
Прикордонні регіони: виклик особливої складності
Наталія Єсіна, голова Північної правозахисної групи та Голова Ради ВПО при міській раді міста Сум, розповіла про ситуацію на Сумщині, де зареєстровано понад 99 тисяч ВПО.
— Більше 70 тисяч — це ті, які перемістилися всередині області. Гаряче прикордоння, яке щодня обстрілюється, а люди не хочуть виїжджати далі, — пояснила експертка.
На Сумщині діють 20 місць тимчасового поселення в 10 громадах, але заповнюються вони не дуже активно через незручні умови проживання по 2-4 особи в кімнаті та неможливість утримання домашніх тварин.
— Жінка просто день гуляла і думала, куди прилаштувати собаку, тому що в місці компактного поселення не можна було її залишити, — розповіла Єсіна про типову ситуацію. Через близькість до лінії фронту — місто Суми знаходиться за 20 кілометрів від зони активних бойових дій — говорити про довгострокові рішення складно. Регіон уже почав активну співпрацю з іншими областями для координації евакуації людей.
Міжнародна підтримка: потенціал і виклики
При аналізі міжнародних програм підтримки житлових ініціатив експерти виявили критичну нестачу інформації.
— Коли ми почали аналізувати, які є міжнародні програми, які направлені на будівництво або реконструкцію зруйнованого житла, відразу скажу, в інформаційному полі досить мало інформації, — зазначив Тарас Щербатюк, голова ГО «Черкаський правозахисний центр».
Навіть офіційні запити до Кабінету Міністрів та міністерств не дали вичерпної картини.
Серед виявлених програм:
- Програма «HOPE» Світового банку — 232 млн доларів з потенційним розширенням до 800 млн доларів
- Інвестиційні програми IFC — будівництво тимчасового житла в Чернівцях та Хотинській громаді
- Програми Європейського інвестиційного банку та німецького KfW — пілотні проєкти у Львівській та Івано-Франківській областях
- Програми міжнародних організацій — «Червоний Хрест», «Данська рада у справах біженців», «Карітас Україна», «People in Need»
Віктор Гладченко з ГО «Людина в біді» зазначив, що гуманітарні організації можуть допомогти 10-20% від загальних потреб — це лише краплина в морі проблем. Гуманітарні організації працюють за простою схемою: отримують кошти від донорів, ремонтують або створюють житло і передають кінцевому споживачу. Але є проблема масштабування.
— Ми можемо допомогти 100, 200, 300, 500 людей, якщо всіх об’єднати. Те, що роблять гуманітарні організації в масштабах пошкоджень — це дуже маленький відсоток, 10-20 відсотків, — констатував Гладченко.
Юрій Путря, голова ГО «Проти корупції», розповів про досвід Миколаївської області, де проживає майже 122 тисячі ВПО, з яких 70% — це внутрішньообласні переселенці з прифронтових громад.
Позитивним прикладом стала робота з програмою HOPE в Миколаєві. Міська команда розробила 57 проєктів на відновлення багатоповерхових будівель, які постраждали від обстрілів. Програма передбачає надання коштів на проєктно-кошторисну документацію, а потім залучення коштів на відбудову.
— У 2026 році вже майже 50% цієї програми має забезпечення на відновлення, — повідомив експерт.
Системні проблеми
Основними викликами для житлової сфери в умовах війни є:
- Обмежені фінансові ресурси
- Надзвичайна нерівність у доступі до житла
- Відсутність єдиної державної візії житлової політики
- Корупція та непрозорість у розподілі житла
- Застаріле законодавство
- Слабка інституційна спроможність громад
Рекомендації експертів
За підсумками обговорення експерти висунули ключові рекомендації:
- Підвищити прозорість — органи влади повинні бути більш відкритими щодо інформації про міжнародні програми та їх результати
- Масштабувати успішні практики — використовувати позитивний досвід окремих регіонів для поширення по всій країні
- Розвивати партнерства — створювати ефективну співпрацю між державою, міжнародними організаціями та громадським сектором
- Підготувати кадри — навчити місцеві органи влади працювати за європейськими стандартами
- Провести якісну інвентаризацію житла відповідно до закону 4080 з включенням представників громадянського суспільства та міжнародних донорів
- Системна оцінка потреб — визначити, скільки людей потребують житла, який їхній економічний портрет, якими механізмами вони можуть скористатися
Необхідність змін
Експерти наголошують на потребі переходу від допомоги лише найвразливішим категоріям до інклюзивної житлової політики, де кожен може реалізувати своє право на житло. Потрібні механізми підтримки орендарів, розвиток соціального житла та прозора система фінансування.
— Без якісної житлової політики ми не зможемо дати людям відчуття безпеки, повернути їхню довіру до держави і створити основу для стійкого повоєнного відновлення, — підсумувала Аліна Москаленко.
Вирішення житлової кризи потребує координованих дій на місцевому, національному та міжнародному рівнях. Час грає проти України — з огляду на можливе загострення ситуації в прикордонних регіонах, країна має бути готова забезпечити житлом потенційно мільйони людей. Інакше мільйони українців ризикують залишитися без гідного житла на роки вперед.
