Як має виглядати справжній супровід військовослужбовця — від перших днів служби до звільнення та повернення у громаду? Які практики вже застосовують у бойових підрозділах і що з цього досвіду може стати основою державної та місцевої ветеранської політики?
Саме ці питання обговорили учасники панельної дискусії «Супровід ветеранів під час проходження служби та після звільнення: позитивні практики військових частин». Вона відбулася 5 липня у Черкасах у межах форуму «Місцеве самоврядування та ветеранська політика: від викликів до ефективних рішень», організованого громадською організацією «Черкаський правозахисний центр».
Досвідом роботи поділилися старший офіцер відділу цивільно-військового співробітництва 8-го корпусу Десантно-штурмових військ ЗСУ капітан Олександр Кадієвський та представник 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади Дмитро Рева.
Супровід — це не консультація, а постійна робота з людиною
Олександр Кадієвський розповів про структуру та організацію роботи служби супроводу 8-го корпусу. Він пояснив, як у військовій структурі вибудовується взаємодія з військовослужбовцями, ветеранами та членами їхніх родин, яким чином визначаються їхні потреби та як до вирішення конкретних питань залучаються відповідальні підрозділи й установи.
Йшлося не про надання одноразової консультації, а про супровід конкретної людини на різних етапах: під час проходження служби, після повернення із зони бойових дій, у процесі звільнення з військової служби та під час переходу до цивільного життя.
Служба супроводу повинна допомогти військовослужбовцю або членам його родини зрозуміти подальший порядок дій, отримати необхідну інформацію, встановити контакт із відповідальними установами та не залишитися сам на сам із проблемою.
Спікер також навів практичні приклади підтримки ветеранів і членів їхніх сімей. Такі звернення часто потребують одночасного залучення кількох структур, оскільки життєва ситуація людини рідко обмежується одним питанням. Військовослужбовцеві або ветеранові можуть бути необхідні соціальна, психологічна, медична, правова та інформаційна допомога.
Тому завдання служби супроводу полягає не лише в тому, щоб повідомити людині, куди звернутися. Необхідно допомогти вибудувати зрозумілий маршрут отримання підтримки, забезпечити взаємодію між відповідальними установами та простежити, щоб звернення не залишилося без результату.
Родина — повноцінний учасник системи супроводу
Окрему увагу під час дискусії приділили роботі з членами сімей військовослужбовців. Родини мають бути не сторонніми спостерігачами, а повноцінними учасниками системи підтримки.
Вони повинні мати зрозумілий канал комунікації з військовою частиною, своєчасно отримувати необхідну інформацію, знати про доступні механізми допомоги та розуміти, до кого звертатися у складній ситуації.
Це особливо важливо, коли сім’я одночасно потребує психологічної, соціальної, правової або іншої підтримки. За відсутності єдиного координатора родичі змушені самостійно звертатися до різних установ, повторно пояснювати обставини та з’ясовувати, хто відповідає за вирішення конкретного питання.
Система супроводу має зменшити це навантаження і забезпечити родині зрозумілий алгоритм дій.
Досвід роботи на рівні бойової бригади
Дмитро Рева поділився досвідом організації супроводу безпосередньо в 81-й окремій аеромобільній Слобожанській бригаді. Він розповів про практику взаємодії з військовослужбовцями та їхніми родинами, а також про особливості підтримки людей під час переходу від військової служби до цивільного життя.
На рівні бригади служба супроводу безпосередньо контактує з військовослужбовцем, знає обставини його служби та може допомогти визначити першочергові потреби. Такий контакт дозволяє не чекати, поки проблема стане критичною, а реагувати на неї ще під час проходження служби.
Водночас після звільнення військовослужбовця значна частина відповідальності за подальшу підтримку переходить до громади. Саме на цьому етапі найчастіше виникає розрив: військова частина вже завершує свою роботу, а місцеві служби ще не володіють необхідною інформацією, не знають про потреби людини або не мають налагодженого алгоритму взаємодії.
У результаті ветеранові доводиться фактично починати весь шлях спочатку: знову пояснювати свою ситуацію, самостійно шукати відповідальних фахівців та координувати між собою різні установи.
Головний виклик — не втратити людину під час переходу
Спільною тезою обох спікерів стала необхідність створення безперервної системи супроводу. Допомога має починатися під час проходження служби й продовжуватися після звільнення та повернення ветерана до громади.
Це означає, що між військовою частиною та громадою має існувати налагоджена взаємодія. Людина не повинна повторно проходити однакові процедури, пояснювати свою ситуацію кожній установі окремо та самостійно визначати, хто відповідає за певну послугу.
До супроводу мають бути залучені військові частини, органи місцевого самоврядування, фахівці із супроводу ветеранів, соціальні служби, медичні установи, центри зайнятості, правозахисні та ветеранські організації. Їхнє завдання — не працювати паралельно й відокремлено, а спільно формувати маршрут підтримки конкретної людини.
Що повинні забезпечити громади
У громадах мають працювати підготовлені команди, які розуміють специфіку військового досвіду, вміють правильно встановлювати контакт із ветеранами та їхніми родинами, оцінювати потреби й організовувати подальшу допомогу.
Важливо, щоб ветеран знав конкретного фахівця, до якого можна звернутися. Такий спеціаліст повинен не просто надати перелік установ або телефонних номерів, а супроводжувати людину, координувати взаємодію між службами та перевіряти, чи справді необхідну допомогу було отримано.
Громадам також необхідно мати актуальну інформацію про всі доступні послуги, програми, медичні й реабілітаційні заклади, можливості працевлаштування, психологічну та правову підтримку. Ця інформація має бути зібрана в одному місці та викладена зрозумілою мовою.
Від позитивних практик — до системної політики
Досвід військових підрозділів показує, що ефективний супровід будується навколо конкретної людини, її життєвої ситуації та реальних потреб. Його результат залежить не лише від кількості програм або передбачених пільг, а від узгодженості роботи всіх залучених інституцій.
Цілісний маршрут має виглядати так: військовослужбовець — військова частина — служба супроводу — родина — громада. На кожному етапі повинні бути визначені відповідальні фахівці, зрозумілі процедури та механізми передачі супроводу.
Практики, які вже застосовують у військових підрозділах, можуть стати основою для формування державної та місцевої ветеранської політики. Її головним критерієм має бути не кількість ухвалених документів, а те, чи отримала конкретна людина необхідну допомогу та чи не залишилася вона сам на сам із системою після повернення до цивільного життя.
Матеріал підготовлено за інформацією ГО «Черкаський правозахисний центр». Форум відбувся в межах проєкту «Посилення правової спроможності та участі ветеранів у формуванні ветеранської політики у Черкаській області» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
