Село Легедзине на Тальнівщині знову стало центром глибокого вшанування та національної пам’яті. Сьогодні тут, біля пам’ятника прикордонникам, які загинули під час Другої світової війни, зібралися ветерани-прикордонники, мешканці громади та родини Героїв, аби вкотре нагадати собі й іншим про силу незламного духу українських захисників.
Про цю подію повідомили на офіційній сторінці у Facebook Тальнівської міської територіальної громади.
Захід відбувся у межах традиційного вшанування, приуроченого до Дня прикордонника України, який щороку відзначається 30 квітня. Цей день — не просто дата в календарі, а нагода згадати всіх, хто стояв і стоїть на сторожі державних кордонів, зокрема — тих, хто віддав за це життя.
Особливу атмосферу урочистості надав сам дух місця: поруч із пам’ятником Другої світової війни височіють пам’ятні знаки на честь Героїв України — генерал-майора Ігоря Федоровича Момота та полковника Віталія Вікторовича Кучерявого. Обидва герої загинули, захищаючи суверенітет і незалежність України у новітній війні.
До Легедзиного цього дня приїхали й батьки загиблого Віталія Кучерявого з Шполи. Їхня присутність додала заходу особливої емоційної глибини. Вони подякували міському голові Василю Сідьку за оперативне реагування на їхнє прохання та облаштування території біля пам’ятного знаку новою плиткою. Цей жест став не лише виявом турботи, а й свідченням того, що пам’ять про Героїв — не декларація, а дія.
— Сьогодні ми зібралися тут, аби вшанувати наших прикордонників – тих, хто боронив і продовжує боронити наші рубежі. Це місце – живий пам’ятник їхній мужності та самовідданості. Ми ніколи не забудемо тих, хто віддав найцінніше – своє життя – за Україну, за наш спокій. Пам’ять про Героїв – це фундамент нашого майбутнього, і ми зобов’язані передавати її наступним поколінням, — наголосив у своєму виступі Василь Сідько.
Серед учасників заходу був також голова Черкаської обласної спілки ветеранів-прикордонників Микола Борисович Карпіч. Його присутність підкреслила єдність поколінь оборонців, які в різні часи, але з однаковою відданістю, стояли на варті України.
Сьогодні Легедзине стало ще одним доказом того, що героїзм — це не тільки сторінка в підручнику, а жива традиція, що передається від серця до серця, від покоління до покоління. І допоки в таких місцях пульсує пам’ять — доти жива й Україна.
