У Виноградському ліцеї на Лисянщині, де навчається 200 учнів, торік за рахунок місцевого бюджету, а це 1500 тисяч гривень, повністю відремонтували кабінети, коридори, закупили нові парти та приладдя. За словами голови місцевої територіальної громади Миколи Демерзи (на знімку), цей опорний навчальний заклад має пріоритетне фінансування не випадково: школи в громаді, через брак учнів і відсутність фінансування, чи не щороку закриваються, і єдиний вихід – облаштувати сучасну, оснащену всім необхідним для здобуття якісної освіти школу з центром у Винограді. Підвезення учнів і вчителів вже забезпечують 6 шкільних автобусів. Важливо й те, наголосив він, що тут діти знаходяться під надійним захистом.
Як і у всіх школах на час повномасштабного вторгнення, у Виноградському ліцеї було захаращене підвальне приміщення: сірі стіни, вологість, пил. Коли почалася війна, і постало питання безпеки учнів, тут вирішили ні на кого не надіятися, і самому забезпечити нормальні умови навчання під час повітряних тривог. Повністю оновили вентиляцію, електричну мережу, водопровід та каналізацію, встановили освітлення, санвузол та WI-FI. «Ми робили ремонт в укритті всім колективом ліцею, за активного сприяння сільської ради. Кожен вносив свою маленьку частинку. Одні – білили стіни, інші – прибирали. Вирішили робити все самі, бо переконані: якщо робиш усе сам, вкладаєш туди душу, – і ми самі, і діти цінуватимуть цю роботу. Це зовсім не те, коли хтось зробив, а ми прийшли «на все готове». Така командна робота дала свій результат: маємо справжню підземну школу з інтернетом, медпунктом, харчоблоком, ліжечками для дошкільнят, потужним генератором»,- поділилася директорка ліцею Оксана Белікова.
Всіляко підтримують у громаді і колишню дільничну лікарню, а тепер амбулаторію загальної практики сімейної медицини. В усій окрузі, включаючи і село Павлівку сусіднього Жашківського району, вона користуються беззаперечним авторитетом у жителів громад. Насамперед, завдяки високому професіоналізму лікарів Миколи і Людмили Шевченків, які приїхали сюди за направленням у далекому 1993 році. Микола Трохимович, який довгий час був завідуючим медзакладу, через проблеми із здоров’ям вже рідко практикує, а Людмила Анатоліївна, як сімейний лікар, продовжує лікувати хворих.
Найчастіше, за її словами, приходять до амбулаторії з цукровим діабетом, хворобами суглобів, серцево-судинними недугами. Така невтішна статистика. Населення стрімко старіє, народжуваність майже на «нулі», а хвороби «молодіють». Медикам доводиться виїжджати і на виклики, і, між відключеннями світла, приймати пацієнтів, слідкувати за лікувальним процесом на денному стаціонарі. Медсестри Людмила Возна, Вікторія Цебрій, лаборант Олена Куценко завжди нададуть кваліфіковану допомогу і відповідну консультацію.
В цілому, коли багато чоловіків громади відстоюють незалежність України на полях боїв, основний тягар робіт у Виноградській громаді взяли на себе жінки, очоливши всі старостати, освіту, медицину, сферу надання послуг. У такій єдності і взаємопідтримці народжується перемога.
