Шлюбний договір – це правовий механізм, який дає змогу подружжю чесно та відкрито домовитися про майнові питання, захистити свої права та інтереси й запобігти можливим конфліктам у майбутньому.
Він не свідчить про недовіру, а є проявом поваги, відповідального підходу до створення сім’ї та спільного життя.
Укласти договір можуть особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя. Правочин дозволяє врегулювати майнові відносини між подружжям, визначити майнові права та обов’язки, а також визначити їхні майнові права та обов’язки як батьків.
Шлюбний договір дозволяє:
- визначити правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;
- визначити майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї;
- домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них;
- врегулювати питання поділу майна, у тому числі і в разі розлучення;
- визначити порядок користування житлом одного з подружжя;
- врегулювати питання використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;
- домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів;
- врегулювати питання надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
За допомогою шлюбного договору не можна:
- регулювати особисті відносини подружжя та особисті відносини між ними та дітьми;
- зменшувати обсяг прав дитини, які встановлені Кодексом;
- ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
- передавати у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, строки тривалості окремих прав та обов’язків, а також може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
Правочин укладається у письмовій формі та обов’язково нотаріально посвідчується.
Якщо стороною договору є неповнолітня особа, на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
Правочин, укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а той, який укладений подружжям, – у день його нотаріального посвідчення.
Він може містити положення про порядок зміни його умов. Зміни можна внести лише за взаємною згодою, шляхом укладання нотаріально посвідченого договору.
Одностороння зміна умов шлюбного договору та відмова від нього не допускаються. У деяких випадках договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення.
Також за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України, договір може бути визнаний недійсним (глава 10 Сімейного кодексу України).
За додатковою консультацією можете звернутися до Громадської організації «Черкаський правозахисний центр»: (067) 522-57-10 (Telegram, Viber).
